Дивись не перехвали

Завжди приємно бачити усміхнене обличчя дитини після приємних слів щодо її малюнка чи зачіски. Проте, здавалося б, така дрібниця, як похвала, може мати й негативні наслідки. Саме слова довколишніх формують самооцінку дитини, тож, правильно дібрані, вони здатні вплинути на все її життя.

Насамперед потрібно бути чесним. Не можна називати намальованого слона найкрасивішим у світі, якщо насправді він і на слона не схожий. Знайдіть щось справді варте схвалення: кольори малюнка, вдалу хмаринку тощо. Якщо брехатимете, то в дитини може скластися хибне уявлення і про себе, і про роботу. Навіщо старатися, якщо все, що я роблю, й так чудове?

Не варто хвалити дитину за те, до чого вона не докладала жодних зусиль і що від неї не залежить. Наприклад, зверніть увагу на те, що малюк навчився сам розчісуватися або зав’язувати шнурки, а не на гарні риси обличчя.

Говоріть дитині про її старання, а не про особистість загалом. Тобто: «Ти – найрозумніший, найгарніший, найталановитіший…» – порожні слова, які можуть виховати викривлене ставлення до себе як до центру світу. Малюк виросте егоїстичним і самозакоханим. Ліпше сказати: «Ти так відповідально підійшов до роботи, ти працював дуже старанно». Хваліть за зусилля, яких доклала дитина. Тоді вона розумітиме: раптом щось не вдалося, наступного разу можна старатися ще більше, і результат буде кращим.

Не перебільшуйте. Наприклад, замість «найгарніший» вживайте «гарний». Пам’ятайте, що ви – не фанат, а об’єктивний критик. Інакше попри власне бажання ви поставите перед дитиною занадто високу планку. І річ не в тому, що вона не зможе її досягти, а в тому, що через страх розчарувати навіть не намагатиметься. Вона братиметься лише до тих завдань, які точно виконає. Тож страх не виправдати чиїхось сподівань стане на шляху до саморозвитку.

Окремо слід звернути увагу на порівняння з іншими. Хоч багато хто вважає, що змагання мотивує до кращої роботи, але насправді це не завжди так. Дитина, яку назвали найкращою, може почати боятися втратити першість. А той, кого поставили найнижче, здатен узагалі позбутися бажання щось робити.

Дуже важливо, щоб дитина вірила в свої сили, але навчилася оцінювати себе об’єктивно. Інакше переживати невдачі (а вони трапляються в усіх без винятку) стане надзвичайно складно. І хтозна, чи зможе вже доросла людина пробачити собі навіть незначні помилки.

Тож хваліть дитину. Робіть це часто і головне – правильно.